він зве його сонце

і золотом місяць соромиться в хмари,
збирає в отари, отари – в примари.

малює пшеницею колір волосся –
а може здалося, це просто колосся.

а може він тихо чекає знайомця –
він зве його сонце, він зве його – сонце.

бідніє на зорі світанками небо.
послухай, placebo, ти так мені треба.

автор: таня дятлик

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*