і золотом місяць соромиться в хмари,
збирає в отари, отари – в примари.
малює пшеницею колір волосся –
а може здалося, це просто колосся.
а може він тихо чекає знайомця –
він зве його сонце, він зве його – сонце.
бідніє на зорі світанками небо.
послухай, placebo, ти так мені треба.
автор: таня дятлик
