Bye Forever

RSS
Янв
24

the sound of silence

i saw them on wednesday, in a small coffee shop hiding at the very corner of this street.

i saw two empty cups with read over worlds at their lips.  i saw two young burning flames out of one spring sparkle.

i saw silence — those dead words, falling on the floor. they were meant to be never born. they were meant to get never lost in the noise of these interwoven thoughts.

people talking without speaking.
people hearing without listening.

i saw eyes — oceans, full of hidden marianna trenches, covered by winter’s ice of eternity. never is too long for two. forever is potentially lethal for one.

i saw them on wednesday — the day which broke all clocks in the world.

the day which made them quiet time-travelers, persistent wall-breakers, finite lovers of infinite beauty.

the day i learned the touch of silence with my skin.

i saw two.

Янв
07

не різдвяне

звечорілі, спустошені святом вулиці. на зупинці — трійця пританцьовуючих рівнян. приєднуюся до танцю — мороз сердито розбивається об шкіру. 7 тролейбус — пустий, спокійно-скрипучий. вибираю місце, сідаю.

на вікнах — січневі мастерпіси. розглядаю таємничі вогники рідких машин, що пробігають замаскованим склом. холодно, серце не сховаєш у долоні. кондуктор — молода дівчина у двох светрах. простягає мені гривневий нещасливий квиток почервонілою від морозу рукою. «дякую» — кажу вголос. «мені жаль» — додаю поглядом.

сьогодні різдво. молода дівчина у двох светрах кормить своїх дітей сама. про це тролейбус дізнається за декілька хвилин, коли група чоловіків у воєнній формі відмовляється платити за проїзд. у неї в очах — виплакані пустелі — «оплатіть проїзд, це моя робота.» «на хіба вам конфлікт 7 січня?» — кидає докірливо один з «чоловіків» і вона втомлено здається.

моя зупинка незграбно обіймає мене колючим вітром. під стіною, біля аптеки — безхатній кращий друг людини. присідаю поруч, виймаю руку зі в’язаного тепла, торкаюся змерзлої шерсті. «вибач» — кажу йому і біль застигає на щоках мініатюрним голольодом. а його раз у раз б’є морозним током. здригається, не підіймає голови.

вчора у києві вмерло чотири безхатченка. цією новиною мене зустрічає дідусь, коли я врешті-решт добігла до дому і швидко цьомнувши його домашню щоку, закуталася у теплий коцик. подає мені гарячий чай, а з очей у мене — гарячі сльози. на серці також мінус двадцять.

до бабусі викликають швидку. двічі. сідаю біля ліжка, цілую її ніжну шкіру на руках. притуляюся щокою, намагаюся закарбувати цей момент на морозному склі, що вибиває ритм у грудях. тук-тук. тук-тук. тук-тук.

скажи, зима з’явилася тому, що нам захотілося бути богами?

 

 

 

Янв
06

не образа, а сум

між світами формується холод.

як назвати той голод,

той голод,

що людей колисає під снігом?

що невпевненим,

певне що, сміхом

поховає душевність під льоди,

під замріяні темні підводи.

заколисана кригою тиші,

опускається нижче, все нижче

наша мова безслівно-беззвучна —

та, що холодом зим нерозлучна.

автор: тетяна дятлик